Виховання у молодого покоління почуття патріотизму, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції нині визнані проблемами загальнодержавного масштабу.

Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Концепцією національно – патріотичного виховання дітей та молоді є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Концепція дошкільного виховання в Україні , сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі напрями. На це орієнтують і сучасні програми дошкільного виховання. Державним стандартом дошкільної освіти є Базовий компонент дошкільної освіти. Його мета – забезпечення життєвої компетентності дитини, до змісту якої входить і поняття «бути громадянином своєї країни, патріотом свого народу». Відродження країни неможливе без пробудження національної самосвідомості її громадян. Цей процес уже розпочато, та успішним він буде лише тоді, коли головні національні цінності, любов до Батьківщини діти засвоюватимуть змалечку, разом з першим усвідомленням сутності добра, справедливості, краси.

Маючи достатній досвід педагогічної практики, в міру наших можливостей, нами, педагогами КНВК «Школа – дитячий садок» взято за мету створення цілісної системи всебічного розвитку особистості майбутнього громадянина – патріота України шляхом ознайомлення дітей з культурою, традиціями та звичаями українського народу; а також формування у них почуття причетності до історії та майбутнього свого краю, пробудження і виховання патріотичних почуттів. Працюючи за програмою розвитку дитини дошкільного віку «Українське довкілля» ми знайомимо дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста , уявлення про Батьківщину («Батьківщина — це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина —Україна»). Діти знають, що люди, які мають спільну Батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому, уявлення про історію рідного міста , походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

Ознайомленню з національною культурою та створенню відповідної атмосфери сприяє організоване в закладі етносередовище. В групових кімнатах оформлені українські куточки, в яких ознайомлюємо дітей з культурою, літературою, традиціями українського народу, проводимо фольклорні посиденьки разом з батьками (відповідно до народного календаря).

Діти радо відвідують українську світлицю, розташовану у приміщенні школи, де ознайомлюються з українським народним мистецтвом, розглядають елементи розпису, які зможуть використати на заняттях з декоративного малювання, аплікації, проводяться заняття з народознавства. Дівчатка і хлопчики залюбки сідають на старовинне лави, слухаючи розповідь вихователя, народні казки, загадки, примовки, скоромовки тощо. Часто тут лунають народні пісні та мелодії, причому не тільки у записі, а й у виконанні вихователів і дітей. А які цікаві зустрічі з батьками, бабусями й дідусями вихованців відбуваються у нашому закладі! Виявляється, серед них багато майстрів, які охоче діляться своїми знаннями та вміннями з дітьми.Так бабусями групи «Калинка» був проведений майстер – клас з виготовлення Ляльки – мотанки, наші майстрині залюбки приймають участь у тематичних виставках та конкурсах, які проходять у нашому закладі.

Елементи ознайомлення з національною культурою ми впроваджуємо в усі види занять, у повсякденне життя групи. А завершують цю роботу свята, що є результатом співтворчості дітей і дорослих у царині народного словесно- поетичного, музичного, танцювального, драматичного мистецтва. Тому щорічно в нашому садочку проводяться веселий ярмарок, свята й розваги народознавчої тематики.

Одним з головних завдань яке ми втілюємо у життя є бажання повернути дітям те, чого не вистачало нам багато років: солов’їну, квітучу, багату, мелодійну, виразну українську мову. Рідна мова – найяскравіший вияв національного буття народу, його головна духовна скарбниця. Вона є могутнім природним засобом об’єднання людей. Через мову народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, традиції і культуру. Оволодіваючи рідною мовою, дитина пізнає свій народ, його характер, культуру, історію та думки. Використовуючи диференційований підхід, ми розвиваємо інтерес у дітей до української мови і культури за допомогою усної народної творчості (фольклору) - невичерпного джерела виховання дитини. Скарбниця усної народної творчості надзвичайно багата. Є в ній і казка і легенда, загадка і лічилка, приказки й прислів'я, скоромовки, чистомовки, колисанки, забавлянки. Вона відображає життя народу його історію, мову, народну мудрість. Через народний фольклор дошкільник дістає перші уявлення про культуру та побут свого народу. Прислів'я та приказки приваблюють дітей яскравою грою слів, барвистістю мови, ритмікою. Часто вихователі використовують їх у спілкуванні з дітьми: під час сніданку, обіду, коли дитина виконує трудові доручення неохоче або відмовляється від роботи. Також на прогулянці в різних ситуаціях поповнюємо знання і словник дітей прислів'ями і приказками: під час спостережень в природі, праці на ділянці закладу, на городі. В своїй роботі використовуємо загадки, які мають багато спільного з прислів'ями та приказками. Тематика загадок різноманітна: про рослинний, тваринний світ, пори року, працю, господарювання, побут і інше. Саме за допомогою загадок збагачується словник дітей. А успішному відгадуванню загадок в давні часі надавалося дуже велике значення: воно було мірилом мудрості і розуму. Перлини народної творчості – скоромовки, чистомовки, заклички - використовуємо під час усіх видів діяльності дітей дошкільного віку. Заучуємо їх з дітьми колективно на заняттях з розвитку мовлення, індивідуально або невеликою групою дітей у повсякденному житті, в ранкові та вечірні години, з метою вправляння дітей у правильний вимові звуків. Щоб твори усної народної творчості завжди були постійними помічниками у роботі, ми їх систематично накопичуємо, групуємо за темами, та оформлюємо в альбом. На заняттях з народознавства широко використовуємо скарб усної народної творчості — казки, легенди та притчі, які містять в собі значний пізнавальний і виховний потенціал і доступні до сприймання дошкільниками. На їх основі ми знайомимо дітей з історією українського народу, його традиціями. Оволодіти рідної мовою з її барвистими відтінками допомагають дітям і народні ігри («Довга лоза», «Коза-дереза», «День та ніч», «В хороводі були», «Редька» та інші). Їх проведення супроводжується вживанням різноманітної лексики, багатої на слова, які діти засвоюють у процесі ознайомлення з довкіллям. До того ж, гру для дітей ми добираємо відповідно до теми заняття. Наприклад, тему «Праця дорослих» доповнюють ігри - пісні «А ми просо сіяли», «Мак», «Редька», до теми «Народні обряди та традиції» - «Подоляночка», «Горобчик» і інші.

Широке застосування фольклору в освітньому процесі дає змогу реалізувати творчу індивідуальність кожної дитини, сприяє формуванню естетичного ставлення до світу природи та людей, залучає дітей не лише до етнокультури, а й до загальнолюдської культури, відкриває їм світ почуттів та емоційних вражень.

Сьогодні ми хотіли би поділитися з вами досвідом. Тему майстер – класу «Дерево мого роду» ми обрали не випадково. Родина вважалася першою найуніверсальнішою академією, де не лише загартовують тіло, а й формується духовний світ. Чи треба дітям знати свій родовід? Родовід – це коріння, на якому тримається дерево. Українці завжди схилялись перед своєю родовідною. Гордість за неї, вірність своїм сімейним реліквіям яскраво виявились впродовж багатьох століть. Це було стержнем української державності. Разом з дітьми та батьками ми виготовили родинне дерево кожної сім`ї, найкращі роботи представлено на нашій виставці. А з вихованцями виготовили «Дерево нашого садочка».

Як кажуть у народі: добрий приклад — кращий за сто слів.

Тож провести майстер – клас запрошую вихователів нашого закладу.

МАЙСТЕР – КЛАС «ДЕРЕВО МОГО РОДУ»

Ведучий «Без сім’ї немає щастя на землі», - твердить народне українське прислів’я. Напевно, кожен із нас усвідомлює, який глибокий зміст закладено в цьому простому, на перший погляд, вислові. Ми не уявляємо свого життя без рідних людей, які завжди готові зігріти нас теплом і ласкою, любов’ю, бажанням допомогти й розрадити.

Материна ніжна турбота, батькова вимогливість і сила, братова підтримка, бабусина доброта… Хіба може бути щасливою людина без усього цього?

«Моя сім’я»

Розкажу вам, друзі, я

Що таке моя сім’я.

Разом дружно проживаємо

І пісні про це співаємо.

Люба матінко моя –

Як пишаюсь нею я.

В неї руки золоті,

Серцем кожного зігріє.

Тато сильний і завзятий,

Він – господар в нашій хаті.

Все майструє, все ладнає,

Бо до всього хист він має.

Дід і бабуся у пошані –

Вони праці ветерани.

Всіх онуків міцно люблять

І як пташенят голублять.

Є у мене ще й брати –

Кращих в світі не знайти.

Ось і вийшло: всіх сім «я»

Знайте, це і є сім’я.

Ведучий

Давайте згадаємо прислів'я про маму.

- Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

- Нема того краму, щоб купити маму.

- Матері ні купити, ні заслужити.

- Материн гнів, як весняний сніг, рясно впаде, та скоро розтане.

- Добре й неньці, як дитина в славі.

- Мама одною рукою б'є, а другою гладить.

- Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.

- Нема цвіту білішого, як цвіт на калині. Нема в світі ріднішого, як мати дитині.

- На сонці добре сидіти, а коло мами добре жити.

Давайте згадаємо прислів'я про батька.

- Яка хата – такий тин. Який батько – такий син.

- Як батька покинеш, то і сам загинеш.

- Що робить батько, те й його дитятко.

- Не навчив батько, то не навчить і дядько.

- Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив.

- Батькова лайка дужча за материну бійку.

- З батьком суд коротенький.

А дідусь і бабуся… Це мудрі, досвідчені роками наставники. Слово дідуся не таке суворе й вимогливе, як батькове, та дідусева наука не забувається ніколи.

Милі бабусі! Вони - сама казка! Їх лагідні, ніжні слова голублять, пестять душі і серця онучат.

Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду.

Свій маленький листочок на цьому дереві має кожен із нас. Гілки – наші батьки, їхні сестри і брати. Стовбур – дідусі й бабусі. Відростки їхні брати і сестри. Коріння – батьки наших дідусів і бабусь. Чим міцніше росте дерево – тим більше є рід, у кожної гілочки або коріння є своє ім’я.

Тож сьогодні ми пропонуємо вам виготовити «Дерево свого роду»

Беремо нашу гілочку і знизу вгору обертаємо її мотузкою. Початок і кінець нитки приклеюємо до гілки для міцності.

Розводимо гіпс (по інструкції на упаковці), щоб вийшов майже повний горщик. Залишаємо підсихати 20 - 30 хв. Через 10 хвилин вставляємо в середину горщика дерево.

На сухий гіпс навколо стовбура дерева розсипаємо кавунові насіннячка, каву, інше.

Вирізаємо різнокольорові серденьки.

Кріпимо серденьки до дерева нитками або на клей.

Кожна людина повинна знати свій родовід, пам’ятати своїх прапрадідів, знати, чим вони займалися, як жили, чим славилися. Потрібно вивчати «дерево свого роду». Що більший рід, то міцнішим росте дерево.

Знати свій родовід, зберігати про нього пам'ять – це наш обов’язок не лише перед минулим, а й перед майбутнім поколінням. Бо доки існує життя на землі, доти роду людському нема переводу!